Наша команда відвідала Ізюм, місто, яке нещодавно було звільнене від окупації. Ми приїхали двома бусами, завантаженими продуктами та гуманітарною допомогою, а також будівельними матеріалами, щоб допомогти місцевим жителям хоча б трохи відновити свої домівки, зруйновані вибухами.

Зі собою ми привезли все, що могло б допомогти людям у цій важкій ситуації: молотки, цвяхи, поліетилен для тимчасового закриття вибитих вікон, ОСБ-панелі, герметики та інші необхідні речі. Але найбільше ми привезли надію і готовність допомогти. Бо тут, у серці зруйнованого міста, кожен відчував, що він не сам у своїй біді.

Прибувши в Ізюм, ми чули масу жахливих історій, які важко було осмислити. Люди розповідали про жорстокість і знущання, про втрати і страх, який став частиною їхнього життя. Після таких розмов складно було спати, а в думках постійно крутилися образи руїн, зруйнованих життів і болю, який довелося пережити цим людям. Ми молилися разом із жителями, намагаючись не тільки словом, але й справою показати, що Божа любов залишається з ними навіть у найтемніші часи.

Ми залишилися на кілька днів у закинутій хаті, де розташувалися на нічліг. Це був простий прихисток, але після того, що ми побачили, він здавався розкішшю. зюм надзвичайно сильно постраждав від російської окупації та масованих ракетних обстрілів. Місто майже повністю в руїнах: зруйновані будівлі, розбиті дороги, обвалені мости. Серед цих руїн багато похованих під бетонними завалами людей, які загинули під час обстрілів, не встигнувши знайти прихисток. Жителі Ізюма пережили невимовний жах, і тепер перед ними стоїть важке завдання — відбудувати своє місто та залікувати глибокі рани, завдані війною.

Шукати людей у потребі в Ізюмі не було необхідності — достатньо було заїхати в будь-який двір і відкрити двері буса. Моментально з'являлися люди, всі з різними потребами, але з однаковим відчаєм в очах. Головною потребою для багатьох була вода — вона стала справжньою розкішшю в місті, де не було ані газу, ані електрики, ані найпростіших умов для життя. Місцеві жителі, попри всі труднощі, демонстрували неймовірну стійкість і силу духу. Вони самостійно робили печі просто на вулицях біля під'їздів, де готували їжу для своїх родин і сусідів. Ці імпровізовані кухні стали не лише засобом для виживання, але й символом єдності та взаємної підтримки. У той час, коли здавалося, що всі залишили їх напризволяще, люди не втратили віру в Бога і в те, що добро переможе. Це було справжнє свідчення того, що навіть у найтемніші часи Божа присутність залишається з нами, надихаючи на любов і підтримку один одного.

Ця поїздка показала нам, наскільки важливими можуть бути навіть найменші вчинки. Люди в Ізюмі втратили майже все, але вони не втратили людяність і віру в краще майбутнє. Ми зробили все, що могли, щоб допомогти їм, і хоча цього було недостатньо, ми знаємо, що кожен наш візит дарує людям трохи світла і надії. Ці дні в Ізюмі залишили глибокий слід у наших серцях. Ми повернулися додому, але думки про це місто і його людей залишаються з нами.

Ми впевнені, що будемо продовжувати допомагати, бо саме в такі моменти розумієш, що добрі справи не мають меж.