У серці зони бойових дій, там, де біль і відчай переплітаються з надією на швидке одужання,наш  капеланський підрозділ вирушив в незвичну місію. Цього разу ми відвідали одразу два прифронтові військові госпіталі, розділившись на дві команди. Це не була просто поїздка; це був важливий акт духовної підтримки для наших військових, які відчувають наслідки війни як на тілі, так і в душі.

Чотири капелани з однієї команди та шість з іншої зайнялися не тільки матеріальним забезпеченням — кавою, мохіто, чаєм та бутербродами — але й принесли з собою те, чого так часто бракує у шпитальних стінах: щиру людську увагу і духовне піднесення. Ми мали можливість не просто спілкувались і молитись із пораненими, але й  дарувати  віру, силу й надію тим, хто найбільше цього потребує.

 Дні були наповнені різноманітними заходами. У госпітальних палатах лунала українська народна пісня, кінофільми піднімали бойовий дух, а вечірні служіння  об'єднували всіх у молитві. Але, мабуть, найбільш цінними були діалоги, які відкривали серця бійців для нових почуттів і віри. Кілька військових прийняли Христа в своє серце, зробивши важливий крок до внутрішнього зцілення.

У одному з госпіталів ми вже були не вперше, і наші стосунки з керівництвом тільки зміцнилися. Це дозволило краще зрозуміти потреби госпіталю та зробити духовну роботу більш ефективною. В іншому ж госпіталі вдалося започаткувати нову, надзвичайно важливу ініціативу. Наш підрозділ став першим, хто відкрив двері для капеланської роботи, і це стало важливим кроком у наданні духовної допомоги.

Бог дав мудрість і ресурси розпочати цю працю, і хоча попереду ще багато викликів, вже зараз видно плоди цієї місії. Капелани не лише розділяють з бійцями важкі моменти їхнього життя, але й стають тими, хто приносить їм світло, віру і надію на краще завтра. У світі, де все довкола руйнується, духовна підтримка стає найміцнішою опорою для тих, хто захищає нашу землю.